І губернатор розповів , як під час останньої російсько - турецької війни , однієї морозної ночі загін , у якому він перебував , стояв нерухомо тринадцять годин у снігу під пронизливим вітром ; боячись бути поміченим , загін не запалював вогонь , мовчав , не рухався ; заборонено було палити ...
Почалися спогади .
Губернатор і голова пожвавились , звеселішали і стали згадувати пережите , перебиваючи один одного .
І архієрей розповів , як він , перебуваючи на службі у Сибіру , їздив на собаках і як він , сонний , одного разу , під час сильного морозу , випав з возу і ледь не замерз .
Коли тунгузи повернулися і відшукали його , він був ледве живий .
Потім , ніби змовившись , літні чоловіки раптом замовкли , сіли поруч і замислились .
— Ет ! — прошепотів голова .
— Здається , час забути , але як поглянеш на водовозів , школярів , заручників у халатиках , усе згадаєш !
Та узяти хоч би й музикантів , що грають зараз .
Певно , серце вже болить їм , і животи зводить , і труби примерзли до вуст ...
Грають та гадають : " Матір Божа , а нам же ще три години тут на морозі сидіти ! "
