Воланд кивнув головою , і Маргарита , припавши до вуха майстера , щось прошепотіла йому .
Чутно було , як він відповів ій .
- Ні , пізно .
Нічого більше не хочу в житті .
Окрім того , щоб бачити тебе .
Але тобі знов раджу - залиш мене .
Ти пропадеш зі мною .
- Ні , не залишу , - відповіла Маргарита і звернулась до Воланда :
Прошу вас знову повернути нас у підвал у провулку на Арбаті , і щоб лампа загорілася , і щоб все стало як було .
Тут майстер засміявся і , охопивши розкурчавлену голову Маргарити , сказав :
- Ах , не слухайте бідолашну жінку , Мессир .
В цьому підвалі вже давно живе інша людина , і взагалі не буває так , щоб все стало , як було .
- . - Він приклав щоку до голови своєї подруги , обійняв Маргариту і став бубоніти : - Бідолашна , бідолашна ...
- Не буває , ви кажете ? - сказав Воланд .
- Це вірно .
Але ми спробуємо . - і він сказав : - Азазелло !
