Увірвавшись до під'їзду , Іван Миколайович забіг на другий поверх , швидко знайшов ту квартиру , і негайно подзвонив .
Чекати довелось недовго : відкрила Івану двері якась дівчинка років п'яти і , нічого не питаючи в гостя , швидко пішла кудись .
В велетенському , й до максимуму запущеному передпокої , який ще слабо освітлений маленькою вугільною лампочкою , що звисає під високою , чорною від бруду стелею , на стіні висів велосипед без шин , стояла величезна скриня оббита залізом , а на полиці прямо над вішалкою лежала зимова шапка , чиї довгі вуха висіли знизу .
За однією з дверей гучний чоловічій голос , а по радіо хтось сердито кричав якийсь вірш .
Іван Миколайович анітрохи не розгубився в незнайомому приміщенні і стрімко пішов в коридор думаючи так : " Він , звичайно сховався в ванній " .
В коридорі було темно .
Натикаючишь на стіни , Іван побачив слабку смужку світла , внизу під дверима , потягнув за ручку і несильно потягнув її .
Гачок відскочив , й Іван опинився саме в ванній і подумав про те , що йому пощастило .
