“ Терен у нозі ” перше оповідання Івана Франка з гуцульського життя , яке було написане на початку 1902 року німецькою мовою .
Цікавим є те , що зв’язок праці з апокрифічною літературою бачимо вже із року написання , новела створена того ж таки року , коли й побачив світ третій том “ Апокрифів і леґенд з українських рукописів .
Апокрифічні діяння апостолів ” .
Основну увагу у Франковій новелі привертає вставне оповідання про терен , цю мудру притчу , що є філософським осмисленням життя .
Хлопчик Юра біжить з товаришами до Черемоша купатись , але ранить ногу об тернову колючку , відстає від ровесників і цим врятовує собі життя , уникнувши страшної долі товаришів , яких забрала , надійшовши , велика хвиля .
Під впливом таємничої загибелі хлопчика , Микола задумується над сенсом життя і від буйного , безтямного бешкетування переходить до чесного буття і пошуків правди .
В цій частині оповіді ми можемо відчитати наскрізний образ - символ хлопчика Ісуса ( згідно з дослідженням Ріхарда Ліпсіуса ) , який постає до своїх учнів у різних іпостасях .
Жоден піп не міг пояснити того психологічного зламу , що стався в душі Миколи Кучеранюка , а старий гуцул Юра витлумачив його за допомогою “ притчі ” про терен й накладаючи її на історію Миколи .
Власне така двовимірність у сюжеті нагадує побудову євангельськх притч .
Образ Миколи стає відображення відкупленої душі , яка готова до розмови з Богом та йде йому на зустріч : “ Кождий з нас не раз у життю бачив такі знаки Божої остороги , але не кождий видить їх ” .
