Модерна література промовляє до читачів свобідним , чистим та прозорим словом , тут ступінь вільності найвища , бо всі змінні , до яких лише могла доторкнутись література , були заторкнуті .
Цей всеосяжний процес захоплює однозначно політичну , суспільну , історичну , економічну й звичайно культурну віху людського життя .
Враховуючи те , що модернізм стрімкою хвилею захоплював усі європейські країни , Україна таким чином аж ніяк не просто пішла за покликом західної орієнтації , а дуже вдало доклала свій шматок оригінальності й самобутності у цій історії .
Таким чином , пропоную власне розглянути як на практиці втілювались усі свобідні заклики в модерністських утвореннях .
Одним з таких прикладів може стати “ Молода муза ” , літературне угрупування , що виникло та творило у Львові 1907 - 1909 роках .
Враховуючи той факт , що молодомузівці не вели жодних обрахунків своїх членів команди , не мали чітко розроблених статутів та програм , можемо зробити висновок , що жага до знищення рамок й кордонів рефлектувалась навіть на організаційному рівні .
Вони збирались , коли хто хотів , обговорювали буденні речі , якщо перефразовувати на сучасний лад , можна побачити тут так званий вільний простір безперечно свобідних літераторів , які будучи людьми різних сфер діяльності збирались разом та творили .
Їхнім головним об’єднуючим чинником була дружба та література , саме ті ділянки людського життя , де ніщо не буде тебе обважувати : “ ... молодомузівці боронили права письменника розвивати свій талант без огляду на те , як уявляє собі літературу широка маса , навіть та , що її звіть інтелігенцією чи елітою ” .
Крім молодомузівців , справжніми поборниками за волю стало “ гроно п’ятірне ” - Київські неокласики , цілком звичайна групка товаришів , яким вдалось стати єдиною літературною школою .
Письменники не прагнули обмежувати себе якимись напрямами чи течіями , власне за словами Віктора Петрова : “ Не неокласицизм властивий для “ школи неокласиків ” , а свобода од неокласицизму ” .
Любов до волі слова , дій , те , що було таким бажаним , та вже надто , через політичні обставини , недосяжним спонукає до дискусії , часом внутрішньої .
Виникає проблема - з’являються й шляхи її вирішення .
І нею стає поезія :
Єдина воля володіє світом ,
Веде в майбутнє нас єдиний шлях ,
Ми умремо з єдиним заповітом
В непереможених і міцних серцях .
У цих рядках Микола Зерова підносить свободу як щось данне й спільне для всіх , саме вона скеровує для подальших пошуків та дій .
Але водночас є й цікавим те , що ця воля є єдиною , тобто одною , тобто обмеженою , така цікава гра слів : обмежене те , що має спонукати до цілковитої вільності й просторості може слугувати певним іронічним прийомом , аби зобразити той факт , що насправді дуже важко цю свободу здобувати , адже усюди й завжди ми були прикуті певними кайданами .
