Текст : Олександр Циба
НОТАТКИ НА БЕЗПЕЧНІЙ ВІДСТАНІ
… Цілий день я швендявся мокрим , осіннім холодом , бовтався в багнищах власного розуму .
Совісно тримався в руках , намагався впоратись сам , та де там …
Вже ближче до вечора знайшов бар і вгасив кілька добрячих лонг - айлендів .
Такого ще не було : барменка довела ( чи то вже донесла мене ? ) до готелю .
На рецепції зустрів бойфренда – той саме повернувся , завершивши власні справи .
Ранком я ще не все згадав , проте з його обличчя було зрозуміло : яскраве побачення з новим моїм « я » вдалося …
По обіді мали їхати до Берліну .
Це місто здавалось холодним , нудним й місцями досить відразним .
Ніколи не був , але й не сильно збирався .
Така упередженість зачепила його за живе , й за п'ять годин автобаном ми вже катались там .
Зробили такий собі експрес - тур перед головною подією : походом в KitKatClub .
Ближче до півночі перевдяглись до прийнятного дрес - коду : високі чоботи , шкіряні штани і теплі светри , бо холодно .
Такий стиль припав мені до смаку , хоч і довго відчував себе ніяково .
Чи то соромно було , чи лячно – не знаю .
Десь в підсвідомості гуляло давнє відлуння « Глянь , під@раси пішли ! » ...
Черга тяглась тротуаром аж до рогу .
За годину , що стояли , роздивився ледь не кожного !
На їхньому фоні наш прикид здавався вбогим .
За дверима не проштовхнутись : хтось вдягав свій образ , щоб зайти , а хтось знімав , щоб вийти .
Вибивайло змусив роздягнутись до поясу .
Бач , не досить відверто йому !
Втім , бойфренду дозволив лишити футболку .
Певен , через напис « Want to fuck my boyfriend » .
Довкола купка істуканів , прям як я , – розгублених , напівголих цуценят .
Видно , хто тут вперше …
За гардеробом – бар і на всю стіну « Таємна вечеря » Леонардо да Вінчі , змальована на порно лад .
Це ж треба бачити !
Леонардо б лайкнув , я кажу .
Стояв , витріщався , аж доки бойфренд за руку смикнув – повів далі .
А що далі йшли , то більше бачив .
Свідомість нещадно рвала всі червоні межі уяви …
Пліч -о-пліч круїзили хлопці - феї зі шкіряними крилами та канчуками замість чарівних паличок .
Явно полювали на дівчат , бо під сабвуфером танцпол - залу одна « зачарована » смачно мінетила нічного метелика .
Відчуття , наче зайшов в гримерку перед фотосесією тієї « Святої вечері » .
Після того – цілий басейн і кілька саун навпроти вже сприймав за належне .
Швидко увійшов в смак .
Аж доти , коли голий юнак з кільцем на члені зацінив футболку бойфренда й сів на вуха .
Виявилось – колега .
Погомоніли про наболіле , насварили Скрам і тим не кінчилось .
Його дівчина запросила в гості .
Третім .
Тоді не спитав хто ж кого і як – до цих пір караюсь - мучусь …
Наступного дня тим же автобаном повернулися назад , звідти – ще півтори години літаком , і вже у Києві нас вітали « Bienvenue en Ukraine » й « Вітаємо на Батьківщині » .
Хоча щоразу це звучить все цинічніше ...
Наші стосунки стали кісткою в горлі купі людей , багато ж їх передавилось з люті ще до доленосного Берліна ...
Чого так і тіліпало мене там .
Приходили дивакуваті повідомлення з деталями : де мене бачили , з ким і о котрій .
А якось мав дзвінок з оповіддю про те , що зі мною і всією моєю сім'єю зроблять , як знайдуть ...
Пережили й це , хоча ...
Кохання живе три роки , власна статистика .
Це був вже третій раз , коли на третій рік все тихо розсипалось .
Розчинилось із часом .
Красиво , терпко , драматично й нестерпно боляче .
Плакав – як не в собі .
Втратив весь сором і ходив містом в сльозах , бо ...
Бо я пишаюсь , що кохав так сильно .
Як ніколи й нікого більше .
В будинку , де я мешкав , мене частенько пас якийсь тип .
Дивними збігами ми часто разом заходили в під'їзд .
Я – з бойфрендом й пляшкою гарного вина , й він – з двушкою пива .
Не надавав тому значення , а дарма …
Таким же мокрим осіннім вечором , як і рік тому , той виродок напав на мене прямо на поверсі .
Що я зміг – впасти й закрити голову руками , допоки вже чолов'яга з квартири навпроти затяг мене всередину .
Вранці я викликав швидку , і цілий день провів у клініці .
Боліло вже не тільки в душі , а й рясно по всьому тілу .
Наступним днем заніс заяву до поліції .
Моєї люті не було меж ... а ввечері передумав : « Йди забери !
Він колишній міліціянт .
Балакав я з ним , там вава в голові .
Тобі життя не дадуть , не дури ! » – переконував сусід .
За кілька днів у чергового в поліції попросив заяву назад , і о , диво !
Заява й досі лежала у чергового .
« Що ж ти так необачно ...
Не роби собі й нам проблем .
Тримай » , – вкрай переконливим тоном похвалив мене такого ж виду тип .
Тільки той був в шортах й топлес , а цей – в формі з погонами .
Про всяк випадок , я більше нічого цінного не лишав у квартирі , документи і все , що мало хоч якесь значення , носив із собою в рюкзаку .
Аж тут , скоро за нападом , ще якийсь придурок вкрав той рюкзак прямісінько там же , де ще кров не витерли .
Жити в тому будинку стало вкрай страшно , тож приходив по опівночі і йшов на світанку , щоб бодай ще раз не нарватись .
Одної ночі виніс все , що мав , на смітник , а найдорожче впакував у дві валізи .
Впорався за годину .
Закрив двері , викинув ключ і більше ніколи не повертався .
Дотепер звичка : мати небагато речей і тримати все у строгому порядку , аби злитись за десять хвилин , якщо треба .
Скоро , як відновив документи , вилетів назад – в Берлін .
Слідами минулого шукати відради .
« Willkommen ! » , – милий прикордонник штампонув паспорт .
Зеленим коридором я вийшов , наче в інший світ .
Незадовго до цього приїзду близький друг заочно познайомив мене з берлінцем , який допоміг би розібратись в місті .
З ним я пізнав Берлін куди краще , ніж в перший візит .
Почув про перше в світі гей-містечко в районі Schöneberg , перший в світі гей - журнал « Der Eigene » , перші гей-демонстрації і переслідування після приходу фашистів ...
Раз серед ночі , ледь не під ранок , мене в гості покликав хлопчина з Grindr .
« Зараз темно , я не знаю чи безпечно йти вулицею .
Я боюсь , чесно кажучи » , – написав йому .
« Ха-ха-ха !
Схаменись , малюче !
Це Берлін , а не Афганістан » , – пожартував він .
Не Афганістан , подумав собі .
І не Україна .
В мене й на це є власна статистика .
Місяць по тому випав шанс переїхати .
Серед ночі купив ледь не останній квиток , забрав в офісі ноутбук і написав листа , що кілька тижнів працюватиму віддалено .
Думав , що звільнять , до біса .
Та не це лякало , лякало прокидатись в жахах і жити на валізах .
Вранці був вже у гріндерця : він запросив пожити в нього , допоки не розберусь з усім .
Не розібрався …
Всьому свій час .
І коли він настане , то знову піду в KitKatClub .
Загляну в світову столицю техно Berghain , похімічу в Lab . Oratory , сходжу на GMF і рейв - вечірку , врешті - решт !
Кажуть , дім не там де народився , а там де тобі добре .
Колись я поїду додому й більше ніколи не повернусь в Україну !
Sronewall , Газета " Кам'яна стіна " # 23 - 2019 , стт 30 - 31
