- Я . .
Я кохаю вас ! - повторив Володимир .
І вже без усілякої участі своєї волі , нічого не розуміючи та не обмірковуючи , він зробив півкроку до Нюти та взяв її за руку вище кисті .
В очах його потьмарилось та на очах з'явились сльози , весь світ перетворився на один величезний , мохнатий рушник , від якого доносився аромат купальні .
- Браво !
Браво ! - почув він веселий сміх .
- Чому ж ви мовчите ?
Мені хочеться , щоб ви говорили !
Ну ?
Побачивши , що йому не заважають тримати руку , Володимир поглянув на обличчя Нюти , що сміється , незграбно та незручно взяв її обома руками за талію , причому кисті обох рук зімкнулися за її спиною .
Він тримав її обома руками за талію , а вона , закинув на потилицю руки та вказуючи западинки на ліктях , поправляла під хусткою зачіску та говорила покійним тоном :
- Треба , Володимире , бути спритним , прелюбим , милим , а таким можна зробитися під впливом лише жіночого суспільства .
Проте , яке у вас нехороше ... зле обличчя .
Треба балакати , сміятися ... так , Володимире , не будьте букою , ви ще молодий та встигнете ще пофілософствувати .
А зараз , пустіть мене , я піду .
Пустіть же !
