Коли я була в дитчяому садочку , всі дівчата хотіли бути ветеринарами , всі хлопики - комсонавтами .
Обов'язково треба було знати , ким захочеш бути , коли виростеш .
От хто б знав тоді , у 1989му , що скоро всі будуть проходити через важкі часи , що всі дідусі Леніни та хлопчики Володі Ульянови більш не будуть тобі розповідати про моральні норми .
Потім більшість знайомих ( дітей інженерів ) харчувалися картоплею та з дач , інколи діти ментів пригощали їх Бананами і цуукерками .
Чи було це мрією , сиідіти над Книгою про смачну і здорову їжу , і мріяти , що манго та фейхоа зі столу з'являться на столі ?
Та про те діти не так заморочуються що життя якесь не таке , весь світ навколо і так дивний та живе за дивними правилами , і ми силіли з подружкою на сходах , чекали батьків з роботи , та мріяли про різні дивовижні речі : про чарівні палички , про дім на Дніпрі на 20 кімнат , а навколо роботи , про джинів та чудовиськ і трішки про Алена Делона .
Тоді коли питали , ким - хочеш - стати - коли - виростеш , я казала що хочу бути художником .
Художники можуть мріяти і їх не лають , коли вони сидять і дивляться на красу , не змушують бути практичними , не відривають від цікавих книжок .
В старшій школі уже ніколи було дуже мріяти , хоча трішечки ще хотілося .
Треба було терміново вирішувати , куди йти вчитися .
Подружка пішла на кулінара , бо її мрія про хімічнйи факультет закінчилася на екзаменах , а бороисся за неї вона не стала - краще було отримати професію зараз , казали їй батьки .
Я хотла йти на художника - аніматора , потім в книжкову справу .
На щастя , тямущі родичі розповіли мені як там все інакше ніж мені мріялося , іщо грошей там не заробиш , і я пішла вчити програмування в університет .
На залишках того дитячого романтизму ще працювала в геймдеві кілька років .
Можна сказати , що мрія здійснилася : цілий день працюєш з красивими речами ( код красивий ) іі твоиш таку собі цифрову магію , без всяких джинів та чарівних паличок .
І все можливо , якщо дуже сильно захотіти .
