Ця риса зовсім не означає прямолінійність .
Щирість — одна з важливих позитивних рис особистості , яка виявляється у чесності , правдивості , відсутності протиріч між реальними почуттями та намірами стосовно іншої людини ( або групи людей ) і тим , як ці почуття і наміри підносяться їй на словах .
Не знаю , чи я завжди можу бути щирою .
Навіть із собою .
Але я хочу розвивати її .
Мені важко бути щирою із декотрими людьми .
На загал , мені легко бути щирою із групами і світом в цілому .
Ще варто задуматися над тим , чи стримання своєї реакції у розмові є щирістю ?
Із справжніми друзями я не стримую своїх реакцій , я відведу друзів вбік і похвалю або дам нав’язливу пораду .
Але чи із знайомими потрібно це робити ?
Є у мене знайомі , яких я вважаю повними мудаками , але якось мені не хочеться цього їм казати .
Ну мудак він , то й що , мені із ним просто працювати треба .
Але ж мені на нього і дивитися не хочеться .
Як мені в тому випадку працювати із людиною ?
Якщо я притаю своє почуття до неї , вона у моїй невіербальній поведінці побачить відразу і не розумітиме її причини .
Якщо я скажу , чувак , ти хороший спеціаліст і добра людина , але більшість твоїх поглядів старі , як дідова грушка , і я не можу погодитися із ними .
Я навіть переповідаю Твоє висловлювання друзям , за яких переживаю , аби вони не стали такими як Ти .
То він хоч зрозуміє , в чім річ .
Ми зможемо працювати разом на високих тонах .
Так , він зовсім не подякує мені за мою щирість і не подумає , божечко , яка щира людина мені трапилася на шляху .
Ні , але все стане ясно .
Врешті решт , я ніяк його не осуджую , ми просто із різних оточень і в нас різні погляди на життя , різні цінності .
Різні бажання .
Тож розвиватиму я щирість і вміння слухати , мій Луцілію .
саме тому , найрозумнішою думкою для молодої людини , як шукає себе , яка намагається знайти джерела для зміцнення характеру , є звернення до науки та історії а не до обрядів і віри .
Пожива для серця , піднесена йому розумом , краще приймається .
І менше шансів , що вона виявиться отруйною .
Так просто працює наше тіло !
Спочатку ми нюхаємо їжу , тоді пробуємо на смак язиком , а тоді наважуємося ковтати , аби поживу міг обробити шлунок .
Чому ж із духовною поживою не так ?
Чому ми пускаємо у серце ідеї , вірування , принципи не оброблені розумом ?
У релігії дуже багато відповідей .
Релігія просвердлює нам дірочку прямісіньку у травну систему і не дозволяє нюхати те , чим ми харчуємося .
Є грубезні книги із дрібкою змісту а є навпаки .
Твори Еріка Емануеля Шмідта це якраз навпаки .
У нього кілька проблем об’єднані у одну розповідь .
Він не подає розв’язку проблем , він лише декларує їх , показує старі поняттям у новому світлі , під іншим кутом .
У Еріка Шмідта немає негативних чи позитивних персонажів .
Він не осуджує .
Його персонажі бувало осуджують ту чи іншу ідею і вони , зрештою , мають на це право .
Щось схоже можна зустріти у фільмах Хякі Мідзао .
Хто чинить неправильно ?
У кожного свій мотив .
Читво напружене і цікаве .
Розчулює і заставляє мислити .
Після нього з’являться нові ідеї .
Написане легко .
Є елемент надзвичайного і низка буденного .
Цей баланс є дуууже важливим , і я боюся , що у мене він є порушеним також .
Інколи із колегами по роботі справді бракує сміливості їх послати , але це потрібно робити через емпатію .
Мамо , давай зайдемо у Макдональдс , я хочу бургер !
Тобі дуже подобаються їхні бургери , правда ж ?
Таак !
Але ж сніданок був ситним і смачним , і час обіду ще не настав .
Ми не підемо у Макдональдс , ми щойно поснідали і не голодні , ми спішимо і навіть якщо б ми були голодні ми б пішли на корисні бургери , із нутовою котлетою , а не телячою .
Я теж скучила за бургерами , цього тижня ми всі разом підемо на смачні вегетеріанські бургери !
Якась я не емпатична )
Я тримаюся з своїх старих друзів завдяки своїй сміливості .
В більшості випадків я та перша людина , яка дзвонить і кличе на зустріч .
Але Нових друзів мені знайти не легко !
Коли я обираю людину , із якою мені б хотілося познайомитися ближче , я відчуваю брак уважності .
У мене вдосталь сміливості , аби розпитати їх про життя , але я питаю щось дурне і не в самісіньке серце .
Та й людина думає , що вона на інтервю якомусь .
Отож , потрібно відновити стару звичку заводити досьє на людей .
Це мені дуже допомагало у юнності і зараз допоможе .
А ще потрібно розвивати емоційний інтелект .
​
хто я ? нігіліст ? багато християн звинуватили мене б у марновірстрві , хоча вони самі в омані , адже релігія ніщо інше , як публічне марновірство .
релігія - це торгівля вічним життям .
вічне життя - ефимерна мрія людини ще із того моменту , коли вона перше усвідомила смерть як щось об’єктивне , щось , що стосується її самої .
Можна з певністю сказати , що як тільки людська істота усвідомила , що її життя обмежене у часі , вона відмовилася прийняти цей факт , натомість почала вірити у життя після смерті .
Усі життєві цілі людини є досяжними , окрім однієї - повний контроль над смертю .
Як би там не було - сьогодні наших знань недостатньо , аби навіть уявити у якій формі ми контролюватимемо смерть свого тіла .
Хоча , на даний момент відомо багато можливих варіантів продовження життя .
Я не враховую цей факт , адже якщо ми житимемо по кілька сотень років , одного дня і цього стане не достатньо .
Страшною є сама мить смерті і її безповоротність !
Саме тому , ми ніколи не змиримося із кончиною , хіба навіть житимемо тисячоліттями .
Я живу тисячоліття .
Але одного дня я зникну .
Моя свідомість зникне .
Я не зможу більше себе усвідомити .
Я не згадаю цієї миті .
Я не відчую нічого .
Оця наша мрія і збурює уяву .
Причина виникнення релігії криється у потужності нашого мозку , який дозволяє продумати складну схему із безліччю умов , яка веде до вічного життя .
Адже усі живі істоти помирають і усі вони усіляко намагаються уникнути смерті .
Людина намагається уникнути її не лише фізично , але й ілюзорно , будуючи в голові ілюзію безсмертя .
Те , що людська істота є найбільш розвинута поряд із іншими істотами , впливає і на той факт , що вона готова добровільно прийняти смерть .
Причому , навіть тоді , коли вона не вірить у вічне життя .
Однією із природніх причин добровільної смерті є прийняття її для збереження життя своїх нащадків .
Це явище спостерігається також і в тварин !
Ось , чому я вважаю його природнім .
Згадала я про це ось чому - у разі існування вічного життя не було б потреби у розмноженні .
Наші тіла неможливо уявити без репродуктивних властивостей .
Саме поняття живого передбачає розмноження .
Решта речовин , які не вважаються живими , саме їх і можна назвати вічними , це тіла , які створилися одного разу ( або існували завжди ) , які в тій чи іншій формі існуватимуть вічно .
Ми , дозволю нагадати , також складаємося із таких тіл . наші тіла в тій чи іншій формі існуватимуть вічно .
Але , власне , не житимуть .
'ми' - це означення нашої свідомості , що викликана наявністю і будовою мозку .
Зміна фізичної форми мозку призведе до повної зміни свідомості , на щастя наші знання у цій галузі дозволяють нам сказати про це впевнено .
Проте , на відміну від каміння набутки живих зберігаються у їхніх тілах та у генетичних кодах нащадків , живе може еволюціонувати .
Отож , у кожного виду живої істоти деталь вічності та безсмертя .
Проте безсмертя живої істоти включає розвиток , так , як безсмертя неживих тіл може передбачати тільки зміну форми .
А люди ще більше відрізняються .
У нас безсмертя має додаткову деталь .
Люди мають історію .
Вони можуть розвиватися не лише генетично , але й духовно .
Отож , тут увже можна ввести поняття безсмертя духу .
Ти - суб’єкт , живе тіло , Твоє Я обмежене тривалістю життя твого тіла .
Але Ти людина і твоє я може продукувати .
Продукт твого я можна передати нащадкам безпосередньо .
Вони в свою чергу , можуть передати це своїм нащадкам .
Людський рід може крок за кроком вдосконалити себе .
Наприклад , увіковічнити свою свідомість .
Хоч момент смерті і потенційна втрата свідомості і далі тяжіє над Тобою .
В цей момент отримує беззаперечний сенс поняття реінкарнації та існування душі , але я повинна глибше ознайомитися із цими поняттями та осмислити їх .
Чи не у індивідуалізмі криється цей вічний жах ?
Якщо сприймати себе , як деталь одного цілого , а не як об’єкт , смерть зникає .
Але власне , релігія пропонує рішення для індивіда .
Ти можеш отримати вічне життя , твоє тіло помре а свідомість житиме далі .
Ні .
Тут далі криється загадка .
Ми - це конкретно злиття свідомості та тіла .
Що ми без тіла ?
Чи можемо ми зараз усвідомлювати себе без тіла ?
Сон - щось схоже .
Але , наскільки дозволяється нам зробити висновок наші знання , ота вся свідомість просто у нашому мозку і обмежена його формою .
Якщо є вічне життя для нашої свідомості , для чого нам продукувати земних нащадків ?
Чи не про це говорив Петро ?
Що навіть не варто тратити на це час , краще зосередитися на вдосконаленні своєї свідомості , душі , аби перейти у інший стан із максимально “ чистою ” душею та увійти у край вічної любові .
Можливо розв’язок рівняння - абсолютна відмова від репродукції , припинення еволюції .
Ото і є кінець - остання людина .
Чи це мав на увазі Петро ?
Якщо він це мав на увазі , то це все дуже смішно .
Ото , як виходить - християнська мораль полягає у суїциді людського роду .
НАВІЩО ?
Чорт забирай , для мене так важливо диференціювати себе як засіб для певної мети , що я не можу осмислити все у ключі , що я є і мета і центр , як людська істота .
Саме це усвідомлення моєї майбутньої кончини і заставляє мене шукати , не знаючи спокою .
Якщо я б була квітучим кущем , я б не задумувалася на цим питанням .
Але у людей великим мозок , саме тому ми зрозуміли більшість умов життя .
І як тільки ми зрозуміли , ми уперто протиставимо себе цьому , ми миттю відділяємо себе як засіб і ставимо в центр Бога , як мету .
Але якщо ми ставимо себе назад у центр , все втрачає сенс , для чого ???
Ми ридаємо у Власній безпорадності .
Нам це рівняння не розв’язати .
Принаймі мені , мені не вистарчає навіть настільки великого мозку .
І може колись люди більшими зусиллями розв’яжуть .
Але до того часу я зникну .
А чи буду я радіти , що колись якісь люди знайдуть розгадку ?
Ні , бо ІНДИВІДУАЛІЗМ .
Тисячі питань .
Я ридає .
Прагматично сенсу не знайти , треба шукати ілюзорно , таки так .
Згинути у щирому захопленні миттю творення .
Сміятися у щасті , насолоджуватися екзистенцією , сама передумова якої - смерть .
Це велике вміння .
Ловитва невловимого птаха .
Треба навчитися .
Ти вмієш , а я ще буду вчитися .
Ага , а ще мій друг християнин відповів мені на питання Звідки Ти знаєш , що є життя після смерті ? ”
“ Я не знаю , я вірю .
Ось в чому справа . ”
Я би назвала це “ Два грама соми и прочь всякие спори ” .
А мені цікаво ось що - звідки у нас ця підсвідома потреба у самовідокремленні ?
Як може бути інакше ?
А може життя то лише та одна мить , коли ми відокремлені ?
