Ці слова , прості і буденні , були сказані звичайною людською мовою , але Огнєв сильно зніяковівши відвернувся від Вєри , підвівся і вслід за збентеженням відчув страх .
Сум , тепло і сентименталтний настрій , навіяний на нього прощанням і наливкою несподівано зникли , поступившись гострому , неприємному почуттю незручності .
Немов душа перевернулась в ньому , він дивився скоса на Вєру і зараз вона , зізнавшись в кохані і скинувши з себе неприступність , що так арикрашає жінку , здалась йому немов би нижче зростом , простішою , темнішою .
" Що ж це таке ? - жахнувся він подумки .
- Але ж я її ... кохаю чи ні ?
Оце так завдання ! "
А вона , коли найголовніше і найважливіше будо сказано , дихала легко та вільно .
Вона також підвелась і двилячись просто в обличчя Івана Алєксєіча , стала говорити швидко , нестримно , палко .
