Сани зупинилися біля великого старовинного будинку схожого на опрокинутий супник .
Довгий під'їзд цього будинку з трьома скляними дверима був освітлений дванадцятью яскравими ліхтаряміи .
Двері з дзвоном відчинялися і , як рти , ковтали людей , які снували біля під'їзду .
Людей було багато , часто до під'їзду підбігали й коні , але собак не було видно .
Хазяін взяв на руки Тітку й сунув її на груди , під шубу , де знаходився Фьодор Тімофійович .
Тут було темно й зудушливо , але тепло .
На мить спалахнули дві тьмяні зелені іскорки - це відкрив очі кіт , схвильований холодними , жорсткими лапами сусідки .
Тітка лизнула його вухо і , бажаючи всістися можливо зручніше , неспокійно заворушилася , зім'яла його під себе холодними лапами і ненавмисно висунула з під шуби голову , ала щойно ж сердито забурчала й пірунал під шубу .
Їй здалося , що вона побачила громадну , погано освітлену кімнату , повну чувиськ ; з-за перегородок та решіток , які тягнулися з обох сторін кімнати , виглядали страшні рожі : конячі , рогаті , довговухі , і якась одна товста , громадна рожа з хвостом замість носа та з двома довгими обглоданними кістками , стирчащими з рота .
