Авторська інтерпретація образу Б . - І . Антонича в романі « Дванадцять обручів » Ю . Андруховича
Роман Юрія Андруховича “ Дванадцять обручів ” , виданий у 2003 році , відомий підвищеним інтересом до нього критиків .
Але інтерес цей супроводжувався швидше обуренням та незадоволенням , які були викликані головним чином специфічною авторською інтерпретацією образу класичної постаті в українській літературі — поета і письменника Богдана - Ігоря Антонича .
За стандартним уявленням масового читача про поета , підкріпленим спогадами про нього багатьох його відомих знайомих , Б . - І . Антонич мав характер досить типовий для всіх видатних літераторів України : він був тихим та скромним , ерудованим , повністю відданим освіті та літературі , дотримувався високих моральних настанов і не мав ніяких мінусів , які властиві усім без виключення людям .
Логічно , адже якщо нація обирає собі менторів , то вони мають бути ідеальними — зразком для наслідування .
Ю . Андрухович у творі й сам визнає популярність такого зображення поета , але швидко відкидає його як ніщо інше , аніж “ наївне і спазматичне намагання того ж таки галицького театру захистити свої звичаєві вартості , згідно з якими великий поет просто не може не бути першим студентом , у противному разі звідки б узялась його поетична велич ? ”
Натомість , Ю . Андрухович має свою версію біографії Б . - І . Антонича .
Він перевертає цей образ із ніг на голову , показавши поета таким собі розкутим , веселим , молодим бунтарем , що час від часу заглядає у шинки , позбавляє дівчат честі і не має почуття сорому .
Ствердження такого образу поета досягається за допомогою досить детального змалювання відповідних подій .
По-перше , Б . - І . Антонич кілька років крутив роман із власницею будинку , в якому мешкав , а після завершення їх інтимної близькості , користувався її прив’язаністю до себе , щоб продовжувати жити в тому самому будинку .
Далі , автор переходить до “ пульсуючих пияцьких дискусій і нічних збіговиськ по пролетарсько бандитських кублах ” , “ цілодобових вакханалій ” , одну з яких герой закінчує “ повиснувши на підніжці першого світанкового трамваю ” .
І нарешті , мабуть , найбільш приголомшливийшоковий елемент оповіді — кохання поета до тридцятирічної повії Фанні , яке змусило його піти на самогубство заради того , щоб не одружуватися зі своєю нареченою .
Хоча Ю . Андрухович у своєму описі Б . - І . Антонича і спирається на начебто спогади Ярослава Курдидика ( українського письменника і журналіста XX ст . ) , загальноприйнятою є думка , що автор насправді видумав усю біографію поета .
Зокрема , критик Микола Ільницький вважає , що скандальний домисл було додано з метою епатажу .
На мою думку , Ю . Андрухович зважився на цей крок не для того , щоб штучно створити інтерес до роману , викликавши у читачів обурення .
Більше того , на мою думку , він не має нічого проти самого Б . - І .
Антонича і не намагається принизити його честь .
Зважаючи на те , що автор згадує галицький театр , зокрема його “ намагання … захистити свої звичаєві вартості ” , можна зробити висновок , що він просто намагається відкрити очі читача на реальність ідеальних образів , які є такими популярними в українській літературі .
Справді , під час її вивчення учнями у середній школі , поети та письменники , з якими їх ознайомлюють , завжди вимальовуються ідеальними .
Вони усі були “ першими студентами ” , людьми високої моральності й честі , і навіть той самий Павло Тичина , який здався і почав працювати у напрямі соцреалізму , насправді не зрадив свій народ і самого себе , а був зламаний радянським режимом ( бідний ) .
Суть радикальної зміни образу Б . - І . Антонича у творі — показати , що письменники не є якимись божественними створіннями , їм властиві усі ті самі мінуси й вади , що і звичайним людям .
Зрештою , якби поет і був таким , яким його описує Ю . Андрухович , чи перекреслило би це його талант та геніальність його творчості ?
Іншим елементом , який стверджує цю тезу , є образ Ярика Волшебніка , і зокрема , та сцена , де він знаходить труп Карла - Йозефа у річці .
Тут він не бачить чогось жахливого і не відчуває жалю — натомість він уявляє , яким би це було прекрасним і трагічним кадром , якби це зняти на камеру .
Ярик Волшебнік не є дуже інтелектуально розвиненою особою , але очевидно , що він має підсвідомі здібності до мистецтва кінематографу .
Таким чином , я вважаю , що не завжди корисно так тісно зв’язувати написане і того , ким воно написане .
“ Гірший творець ” ( у плані особистості , а не вміння ) не означає “ гірша творчість ” .
Тому , на мою думку , така бурхлива реакція на інтерпретацію образу поета Ю . Андруховичем не є виправданою , навіть враховуючи той факт , що це абсолютна видумка .
