" Дивовижно гідке становище ! - думав він , намагаючись зробити байдужий вигляд .
- Колезький асесор з немовлям йде по вулиці !
О , господи , якщо хтось побачить і зрозуміє в чому справа , я мрець ..
Покладу я його на цей ґанок .
Ні , стривай , тут вікна відкриті і , може спостерігає хто - небудь .
Куди б його ?
Ага , Ось що , віднесу я його на дачу купця Мєлкіна ...
Купці народ багатий і жаліслівий ; можливо ще і подякують і на виховання до себе візьмуть " .
І Мігуєв вирішив нести немовля неодмінно до Мєлкіна , хоч купецька дача знаходилася на крайній вулиці дачного селища , прямо біля річки .
" Тільки б він у мен6е не розревівся і не випав з вузла , - думав колезький асесор .
От же ж точно : дякую - не очікував !
Під пахвовю несу живу людину , наче портфель .
Людина жива , з душею , з почуттями , як і усі ...
Якщо , чого доброго , Мєлкіни візмуть його на виховання , то мабуть , вийде з нього якийсь такий етакий ...
Мабуть , вийде з нього який - небудь професор , полководець , письменник ...
Адже все буває у світі !
Зараз я несу його під пахвою , як яку - небудь погань , ароків через 30 - 40 , мабуть , доведеться перед ним стояти в поз і " струнко " ... "
