У американському християнському дискурсі існує поняття churchianity ( гра слів з оригіналом christianity ) .
Це поняття означає надмірний акцент на релігійно - обрядовій поведінці , інституційних традиціях та почуття власної елітарності .
Іншими словами , коли " церковний " спосіб життя стає приматом над здоровим глуздом .
Здавалося б , в українському контексті таке поняття можливо застосувати лише до пенсіонерів , які відвідують церкви під час карантину незалежно від конфесії .
Та от біда – літні люди виросли і формувалися у кардинально іншому світогляді , і до їхньої парадигми релігійного мислення ніяких претензій бути не може .
І зовсім інакше виглядають справи із молоддю .
Карантин – лекало соціальної відповідальності кожного окремого громадянина .
Людина , що дотримується рекомендацій рятує не лише саму себе , але й десятки оточуючих , потенційно інфікованих людей .
Та от візити молоді до церкви сьогодні , під час амплітудних спалахів пандемії , наочно демонструють : церковність головного мозку стає приматом над здоровим глуздом і соціальною відповідальністю .
Джерелом цієї проблеми є нівелювання значення і ґрунту самих церковних обрядів .
У свідомості сучасного вірянина сповідь стає " духовною хімчисткою " , а причастя – " персональною благодатною підзарядкою " .
Укупі це дає відчуття " духовного " оптимізму і , як наслідок , індульгенцію нехтуванню соціальною відповідальністю .
Властиво , якщо в церкві на мене чекає справа мого персонального спасіння – яке мені діло до інших ?
Чи ж я захворію від Святого Причастя ?
Зрештою , на зміну радянській людині в церкву приходить оновлене ззовні ( та не зсередини ) покоління , яке настільки приковується до обрядових елементів , що нівелює саму їхню суть .
Навіть у самому причасті головним стає не його зміст – зустріч різних людей в Одному – а форма : хліб , вино , церковна атмосфера , ряса священника , тощо .
Десятки тисяч людей по всьому світові моляться про одужання хворих на COVID - 19 і все одно ховають своїх близьких .
Коронавірус поширюється і у церкві , і передається навіть через Святеє Святих .
І це говорить про дві речі :
Або коронавірус – увертюра до кінця світу , який от - от наступить , і всім треба миттєво облаштуватися у церквах ;
Або суть християнства ( не причастіянства , не церковіанства , не біблеїанства ) – у чомусь набагато більшому за візантійський / латинський антураж , красивий обряд і милозвучний спів хору .
