Сіра піна серпанком спускалася на землю , забираючи відчуття висоти неба , відбивалася у мокрому асфальті , від чого той ставав безкрайнім .
Мряка раптом переростає на зливу , вода рясно падає з неба , невблаганно розмиває світ за склом , щітки невпинно шурхотять , але марно : навколишнє перетворилось на сірий гуркіт .
Автівки повільною стрічкою тягнуться в цьому мокротинні , обережно звертають у бічні вулички , ось і наша черга .
І дощ перестав .
" Ура ! " , - зраділа Зоряна , - " Он жінка згорнула парасолю , бо дощу вже немає " .
І ми спускаємось у неочікувано прозорий яр , вода бурими струмками стікають вниз , сплітаючись між собою , виблискують гнучкими спинами над асфальтом .
Паркуємось у подвір'ї , без гумових чобіт можна не виходити , але ми з чоловіком робимо вечірній обхід , помічаємо нові розквітлі півники , якусь травичку , я й не знала , що вона цвіте .
Дощ пустився знов , стогне над полями , пробиває небо блискавицею .
Промайнула тепла травнева гроза і все стихло .
