Він побачить сидячого на лавочці солідну людину похилого віку з бородкою , у пенсні та з трохи свинячими лініями обличчя .
Іван Миколайович завжди застає цього жителя особняка в одній і тій самій мріючій позі , з поглядом , зверненим до місяця .
Івану Миколайовичу відомо , що , насолодившись місяцем , сидячий тот же час переведе очі на вікна ліхтаря та впреться в них , як би очікуя , що зараз вони розпахнуться і з'явиться на підвіконні щось незвичайне .
Усе подальше Іван Миколайович знає напам'ять .
Тут треба неодмінно якомога глибше зхоронитися під решіткою , бо от зараз сидячий почне неспокійно хитати головою , блукаючими очами ловити щось у повітрі , неодмінно заховпливо посміхатися , а потім він враз всплесне руками у якійсь солодощавій тузі , а потім і просто задоволено голосно буде бормотати :
- Венера !
ВЕнера !..
Ох я , дурень !..
