“ Розповід про неспокій ” Юрій Смолич
Цього року у мене нажаль не вистачає часу щоб підтримувати тогорічний темп читання ( 39 книг за рік ) , а тим паче писати про прочитане .
Але про цю книжку я просто не міг на написати .
Історія дуже швидко забувається та фабрикується .
І зазвичай у нас немає часу , щоб розбиратися та перевіряти .
От ми і віримо у всіляки нісенітниці , котрими нас частують медіа .
“ Розповід про неспокій ” – це свого роду часопис радянської літературної історії Харкова з 20-х по 60-ті роки минулого століття .
Що ж змінилося за 100 років ?
Не так багато , нажаль …
Коли все тільки починалося
Про книгу я дізнався з чудового допису Анастасії Ковальової на DOU .
Це один з , насправді , багатьох випадків коли бере гордість за представників вітчизняної ІТ -спільноти – дуже рекомендую прочитати , якщо цікавитеся історією нашого міста .
Так от , історія починається з прибуття Юрія Смолича ( автор книги ) до Харкова , столиці УСРР , у складі театру імені Франка .
З першого тижня він потрапив у вир культурного життя міста , де він і залишився аж до останніх своїх днів .
Завдяки цьому він був близько знайомий з багатьма видатними культурними діячами тих часів , деякі з них відомі й нині : Олександр Довженко , Василь Блакитний , Микола Хвильовий , Микола Куліш , Майк Йогансен , Остап Вишня ( Губенко ) , Лесь Курбас , Ярослав Галан , Мирослав Ірчан та багато інших .
Я не буду переповідати вам змісту книги , бо вона й справді доволі містка та цікава .
Прочитати її можно онлайн .
Також рекомендую завітати на сайт , що розповідає історію будинку “ Слово ” , де у свій час проживало майже все “ розстріляне відродження ” .
Натомість поділюся з вами кількома скріншотами моїх улюблених сторінок та кількома думками , що у мене цей твір викликав .
Ідеї проти інструментів
Чим більше я живу та дізнаюсь про цей світ , тим більше приходжу до висновку , що не стільки ідеї визначають людину , скільки інструменти , що вона використовує для їх досягнення .
Сьогодні , особливо серед молоді , прийнято вважати , що СРСР було чистим злом як ідейно , так і фактично .
Але то , більшою мірою , через небажання копнути глибше та через природну людську схільність до спрощувань та узагальнень .
Ідеї комунізму були і залишаються дуже привабливими .
В ті часи найкращі представники наших народів працювали з усіх сил над втіленням цих ідей .
Але нажаль , на заваді їм стали ті , котрим було не принципово – “ обивателі ” іншими словами .
Саме такі люди піднялись до самих верхів партії , бо не цуралися жодних методів .
А потім тими ж методами почали нищити всіх незгодних .
Так і загинуло ( часто в буквальному значенні ) комуністичне відродження , а з ними і сам комунізм .
Так само потерпає Україна і сьогодні від того що насправді талановитим людям заважають працювати усілякі посередності “ у руля ” .
Тож наступного разу коли будете просувати ваші ( та чи правда вони ваші ? ) ідеї , обов’язково задумайтеся над вашими методами .
Ніщо не дає вам права ображати людей , котрі притрумуються інших політичних , релігійних або ж соціальних поглядів .
Мовне питання
З моменту початка подій книги пройшло вже майже 100 років , а те “ мовне питання ” як було , так є , так і буде .
Якщо радянська влада не змогла його вирішити силою , то не зможе вже ніхто .
“ Мовне питання ” було , є і буде лише інструментом для розпалювання ворожнечі і розбрату серед українського народу .
Лише вороги країни можуть пропонувати репресії будь-якої з мов , якими розмовляють українці .
Бо не мова робить нас українцями , а любов до України та тих , хто нас отчує .
Саме любов , а не пристрасть .
Я спілкуюся 4 мовами і планую вивчити ще декілька .
Чи робить це мене поганою людиною ?
Чи менше я від того українець , що спілкуюся у побуті російською чи французькою ?
Думаю , що ні .
Висновки
Будь-ласка будьте відкритими до всього нового , але цікавтеся минулим .
Не дозволяйте суспільству нав’язувати вам його думку .
Розвивайте критичне мислення .
Читайте .
Думайте .
Живіть .
