Прямо з люстерка трюмо вийшов маленький , але незвично широкоплечий , в капелюсі як у Чапліна на голові , з випираючим в роті кликом , який робив і без того жахливий вид ще мерзеннішим .
І при цьому ще полум'яно - рудий .
- Я- ввійшов в розмову це тип - взагалі не розумію , як він потрапив в директори - рудий говорив під ніс все сильніше і сильніше - він такий же директор , як я архієрей !
- Ти не схожий на архієрея , Азазело - помітив кіт , кладучи собі сосисок в тарілку .
- Я про це і кажу - проказав під себе рудий і , повернувшись до Воланда , додав з повагою : - Дозвольте , пане , його викинути до дідька з Москви ?
- Киш !! - раптом прокричав кіт , здійнявши хутро сторчма .
І тоді спальня закрутилась довкола Стецька , і він вдарився об край ліжка головою , й втрачаючи свідомість подумав : " Я помираю ... "
Він не помер .
Відкривши трохи очі , він побачив що сидить , на чомусь кам'яному .
Навколо нього щось шуміло .
Коли він відкрив , як треба , очі , він побачив , що шумить море , і що навіть більше того - хвиля доходить до його ніг , і що , словом кажучи , він сидить на самому краю мілини , й що під ним блакитне сяюче море , а позаду - красиве місто в горах .
