Чи то дорога у нас збереглася , чи то ми , при тій дорозі , змінюємося , але все ж таки , є .
А дорога в нашому селі , то ще за " бабці Австрії " .
Мене завжди заворожували ті , рівненько виложені , кАмені .
Всі вони червоні , тільки зрідка трапляються білі .
По цій дорозі я , дитиною , гонила пасти корів .
Тоді , сорок років тому , дорога була чистіша , а вже потім почали підсипати гравієм .
А коли проводили по склу газ , то взагалі , все перерили , наробили болота і від дороги з дитинства мало що залишилося .
Ми любимо казати , що час лікує , розставляє все на свої місця .
Так і є .
Час відновив нашу , таку милу , дорогу .
Дощі змили все зайве і я знов , місцями , бачу свої червоні камені .
Не каміння , а саме , як в нас кажуть , кАмені .
Так само , і з нами - людьми .
Все , що істинне і вічне - те вистоїть і переможе .
Нашу , ще австрійську , дорогу і засипали і асфальтом закатували .
І де воно ?
Пішло за водою , вітром , снігом , за колесами важкого автотранспорту .
А каміння є , бо воно з природи , не створене нами , а Більшим за нас .
Тай таке воно .
