З ЖИТТЯ ОДНІЄ ЛЮДИНИ …
До зустрічі з цією жінкою , про окремі факти в історії України ми навіть і не знали .
Напевно , що небагато фахових істориків знають про ті події , які залишили помітний слід в історії Ніни НАГОРНЕНКО ( СОЛОМЕНКО ) .
Але про все поступово .
Завітали ми до Ніни Іванівни літнього дня , щоб розпитати детальніше про епізод з її життя , який ми тісно пов’язували з остарбайтерами .
Проте , запланована коротка розмова вилилася в багатогодинний монолог нашої співрозмовниці .
Забігаючи наперед , відверто скажемо , Ніні Іванівні є що розповідати .
Ніна Іванівна Нагорненко народилася в с . Наливайківка у травні 1928 р .
У 1931 р . було розкуркулено батька Івана , а матір Анастасію з трьома дітьми вигнано з Наливайківки .
Але пощастило , що брат матері був головою комуни в с . Королівка .
Він поїхав до Королівської сільради , випросив хату для сестри з трьома дітьми .
І на Різдво 1932 р . родина Нагорненків перебралася в Королівку .
У цьому селі Ніна Іванівна мешкатиме до 1963 р .
Події 1932 – 1933 рр . в Королівці у пам’яті Ніни Іванівни не залишилися , їй на той момент було лише 5 років .
А от прихід гітлерівських окупантів пам’ятає дуже добре .
На період літніх боїв родина Ніни Іванівни змушена була залишити Королівку та перебратися ближче до Наливайківки .
У цей період лише мати періодично бігала до хати щоб погодувати господарство .
Коли бої стихли , родина повернулася до Королівки .
За словами Ніни Іванівни посеред двору був викопаний окоп , а у сараї не було свині .
Хто її забрав вони так і не дізналися .
Також Ніна Іванівна згадує , що одного липневого дня дуже довго гуляли в сусідньому селі , де і залишилися ночувати .
А коли наступного дня стали підходити до Королівки , то помітили велику кількість техніки .
Весь центр села був забитим німцями .
Проте до своєї хати Ніна дійшла без проблем .
Але уже незабаром нові господарі показали своє справжнє обличчя .
Почалися розстріли та вивезення на примусові роботи .
У родині Ніни Іванівни гітлерівці забрали всі гроші , мед та нові жіночі чоботи .
Також розповідає Ніна Іванівна , що в Королівці німці спалили чимало будинків , а їхня хата залишилася без опалення .
На зиму 1941 / 1942 рр . для них хату з опаленням вибив дядько .
А уже у 1942 р . зі старої хати та сараю зробили будівлі , у якій зимували до кінця війни .
Вивезення на примусові роботи до Третього райху Ніна Іванівна уникла завдяки молодому віку .
Їй не було 16 років на 1943 р . і це її врятувало .
Згадує Ніна Іванівна і партизан , яким віддавали молоко , сметану , яйця та інші продукти .
Говорить , що бували в селі , уже після війни і оунівці .
Розповідає , що місцеві мешканці приєднувалися до українських націоналістів .
У 1944 р . з поверненням радянської влади , Ніну Іванівну призначили виконавцем при сільській раді .
Вона мала при появі в Королівці біженців знаходити їм місце для відпочинку .
У тому ж році брала активну участь у відбудові Небелиці , яка також сильно постраждала від гітлерівців .
Але уникнувши вивезення на роботи німцями , у 1945 р . потрапила під радянські примусові роботи .
У березні 1945 р . прийшов голова сільської ради і сказав , що Ніна має їхати в Німеччину на роботи .
Мати не хотіла відпускати доньку і намагалася уговорити сільського голову , але їй цього зробити не вдалося .
Як результат , 17-річна Ніна на підводі разом з іншими дівчатами поїхала до Києва .
Грошей за свою роботу вони не отримували .
Харчувалися тим , що отримували .
За спогадами Ніни Іванівни , після того як їх привезли в Київ , вони ще 5 діб ночували недалеко від залізничного вокзалу .
А потім їм оголосили , хто їде в Німеччину .
Ніна Іванівна згадує , що забракували чотирьох дівчат ( двоє з Ясногородки і двоє з Мотижина ) .
А майже сорок дівчат з Макарівщини все ж мали їхати .
До кінцевого пункту призначення їхали в товарному вагоні місяць .
1 квітня потяг з дівчатами приїхав в м . Красберг ( Німеччина ) .
В Німеччині ще тоді йшли бойові дії , а тому зрозуміло , що було дуже страшно .
З перших вражень на території Німеччини Ніна Іванівна пам’ятає американських солдатів , яких вона побачила коли вийшла з потягу .
Ми можемо лише уявити , який вигляд мали дівчата після місяця в дорозі .
А тому вони викликали жвавий інтерес у американців , які їх багато фотографували .
Тут же в Красберзі для новоприбулих провели збори та розповіли про подальші дії .
Потім 40 дівчат з Макарівщини погрузили на дві машини і повезли , примушуючи по дорозі співати веселі українські пісні .
Привезли дівчат в німецьке село неподалік Красберга .
Лише після цього дівчатам дали можливість помитися та поїсти нормально .
Потім дівчатам показали , корів за якими вони повинні будуть доглядати .
А тих жінок , що працювали тут до цього , відправили додому .
У перші дні перебування в Німеччині Ніна сильно захворіла .
Як потім дівчині розповіли подруги , лікар навіть нічого не сказав під час першого огляду .
Але він дав укол , який повернув Ніні свідомість .
Після цього дівчину приїхала оглянути жінка - лікар .
Сказала , що з Ніною все нормально , а її стан пояснюється зміною клімату .
Під час першого надою Ніна Іванівна зібрала два відра молока з корови , яку мала доглядати .
Не зрозуміло чому , але після цього старший зоотехнік сказала , 17-річній Ніні більше не доїти корову .
Це уже робили інші .
Відтепер у функції дівчини входило приносити коровам сіно .
Ходити по селу збирати його у сараях і приносити до корів .
Таке життя продовжувалося до середини травня .
А 20 травня 1945 р . дівчата , серед яких і Ніна Іванівна , разом з коровами пішки вирушили в Радянську Україну .
Колона пройшла Німеччину , увійшла на територію Польщі , потім в Чехословаччину .
Коли залишало кілометрів 30 до Радянського кордону корови захворіли на ящур .
Більше місяця колона змушена була чекати , поки корів вилікують .
Потім , перейшовши Тису , нарешті колона прийшла в Україну .
На всьому шляху колону супроводжувала група солдатів .
Але якщо військовослужбовці через певний час змінювалися , і колона навіть на деякий час зупинялася , чекаючи нову групу солдатів , то дівчата йшли беззмінно .
За спогадами Ніни Іванівни найважче було йти в українських Карпатах .
Гірська місцевість , всі втомлені , адже рухалися уже не перший місяць .
Але уже коли вийшли на територію Станіславської ( нині – Івано-Франківської ) області то стало йти дуже легко .
Потім була території Рівненської області .
Тут в одному з сіл дівчата загубили сліпу корову .
Ніна виявила бажання збігати за нею і привести в стадо .
Під час своєї прогулянки , Ніна Іванівна випадково побачила українських повстанців , але вони не стали її чіпати .
У цей же час хтось передав у групу дівчат , що Ніна вбита .
Її поїхав на коні забирати керівник групи , і він був дуже здивований побачивши дівчину живою .
Після цього випадку , колона жодного дня не рухалася без військовослужбовців .
Щоправда , солдати довели колону до Житомира , а далі дівчата повели корів уже самостійно .
Також Ніна Іванівна згадує , що під час переходу нового взуття не видавали .
А те , що вони мали досить швидко стерлося .
Як результат , під час перебування у Польщі , у Ніни на правій нозі утворилося два нариви , такі що вона навіть на ногу стати не могла і не спала сім діб .
Цього разу врятувала дівчину місцева мешканка , яка дала пораду як насінням льону , завареним в молоці вилікувати ці нариви .
І лише після цього Ніна спокійно спала півтори доби .
Потім покликали лікаря , щоб він оглянув ногу Ніни .
Але той , пояснивши , що дівчину уже нічого не врятує , навіть не став оглядати ногу і поїхав .
І лише разом з новою групою солдатів приїхала жінка - лікар , яка провела операцію без наркозу і почистила рани .
Корови довели до Небелиці , де були 5 листопада 1945 р .
На Київщині на той момент уже були морози , а дівчата були босими і майже без одягу .
Після цього Ніна Іванівна нарешті потрапила до своєї хати .
Вигляд дівчини був таким , що мати Анастасія , яка її не бачила з березня навіть не відразу впізнала дочку .
Потім мати розповіла Ніні , що їм уже повідомили про загибель дівчини і сказали , не чекати її додому .
І ось саме про цей епізод з перегоном корів ми згадували на початку нашої історії .
Сучасні технології нам підрахували , що Ніна Іванівна з 20 травня до 5 листопада 1945 р . пройшла понад 2000 км . пішки .
Дівчата перебували в зоні бойових дій , але у жодному документі Ніни Іванівни немає відмітки про цю подію .
Також , досі нам не вдалося в документах чи літературі знайти детальнішу розповідь , що це було за повернення корів .
На сьогодні зроблено запити до різноманітних архіві , сподіваємося , що все таки нам вдасться хоч трішки розкрити таємницю цієї сторінки історії .
Після повернення Ніна Іванівна стала працювати дояркою в королівському колгоспі .
Згадує жахливі , роки голоду 1946 / 1947 .
Говорить , що вдалося вижити завдяки хитрості .
З 1951 р . вона уже ланкова у колгоспі .
У 1953 та 1955 рр . обиралася депутатом Королівської сільської ради , а у 1965 р . депутатом Макарівської селищної ради .
У 1950 р . була нагороджена « Почесною грамотою » за найбільший надой молока , а у 1951 р . за найбільший зібраний врожай льону .
Ніна Іванівна згадує , що за розповідями колег по колгоспу , її навіть подавали на орден Леніна , але нагородження не відбулося , бо вона була донькою куркуля .
У лютому 1963 р . , одружившись з Сергієм Нагорненком , переїхала до Макарова .
Чоловік Ніни Іванівни був на 10 років старшим , пройшов три війни .
У роки німецько - радянської , щоб уникнути вивезення на примусові роботи пішов працювати в поліцію у с . Маковище .
Але активно допомагав місцевим мешканцям та радянському підпіллю .
Після війни позитивні характеристики від партизанських лідерів , зокрема Короткова , допомогли уникнути судових розбірок .
Прожив 92 роки .
У Макарові наша героїня ще довго працювала в колгоспі « Комуніст » .
У 1968 р . спорудила в Макарові нову хату на вулиці Заводській , у якій мешкає і зараз .
На сьогодні Ніні Іванівні уже 92 роки , але її енергії може позаздри будь хто з молоді .
Вона власними руками продовжує обробляти город поблизу свого будинку .
Крім того , у своєму віці Ніна Іванівна завжди рада гостям , пригощає власноруч приготовленими варениками , змащеними у власноруч зробленому маслі .
Ми ж у свою чергу бажаємо Ніні Іванівні здоров’я та довгих років життя .
