Так вийшло , що кілька років я прожила за кордоном .
Останній рік школи провела у США за безкоштовною програмою обміну FLEX , жила в американській родині та відвідувала звичайну американську школу .
Для мене це була перша поїздка до Америки і дуже довго не відпускало відчуття , що знаходишся в одному з фільмів про шкільне життя американських підлітків , які раніше дивилася по ТБ :)
До участі у цій програмі я думала , що досить непогано знаю англійську , але коли потрапляєш у безпосередньо у мовне середовище і починаєш спілкуватися з носіями мови , розумієш , що банально не знаєш , як називаються якісь прості побутові речі .
Черпак для супу ?
За рік звісно поступово адаптуєшся і продовжуєш постійно вчитися нового .
Можу сказати , що було непросто , але круто – дуже вдячна цій програмі за отримані можливості .
Вдруге надовго переїхати за кордоном наважилася вже у дорослому віці .
Два роки я пропрацювала у польській компанії – спочатку менеджером служби підтримки клієнтів , а згодом – коучем з перевірки роботи якості інших менеджерів .
До цього , я подорожувала Європою у відпустці , але точно можу сказати , що захоплення від нової країни під час подорожі та реальність робочих буднів – це зовсім різні речі ;)
Так й коли я навчалася у США , усі нюанси вирішувалися організаторами програми або моєю гостьовою родиною .
А от самостійний переїзд – це абсолютно новий рівень відповідальності та певною мірою тест на дорослість , у якому покластися можеш тільки на себе .
Стикаєшся з багатьма складнощами та перепонами на побутовому рівні , насамперед – із мовним бар’єром .
Якщо на роботі англійська була основною , то без польської було досить складно вирішувати особисті питання поза нею – від походу у магазин до пошуків житла чи звернення у державні органи .
Тож довелося активно вчити польську мову .
Загалом , цей дворічний період дав неймовірно цінний досвід , який ні на що не проміняю .
