З віконця Маргарита ковзнула вниз і побачила Миколу Івановича на лавці .
Той як би застиг на ній і в повному приголомшенні прислухався до криків і гуркоту , що доноситься з освітленій спальні верхніх мешканців .
- Прощайте , Микола Іванович ! - закричала Маргарита , пританцьовуючи перед Миколою Івановичем .
Той зойкнув і поповз по лавці , перебираючи по ній руками і збивши додолу свій портфель .
- Прощайте назавжди !
Я відлітаю , - кричала Маргарита , заглушаючи вальс .
Тут вона зрозуміла , що сорочка їй ні до чого не потрібна , і , зловісно зареготавши , накрила нею голову Миколу Івановича .
Засліплений Микола Іванович впав з лавки на цеглу доріжки .
Маргарита обернулася , щоб востаннє глянути на особняк , де так довго вона мучилася , і побачила в палаючому вогні спотворене від подиву обличчя Наташі .
- Прощай , Наташа ! - прокричала Маргарита і підняла щітку , - невидима , невидима , - ще голосніше крикнула вона і між гілками клена , хлестнувши її по обличчю , перелетівши ворота , вилетіла в провулок .
І слідом їй полетів зовсім оскаженілий вальс .
