Злива хлинула неочікуванно , і тоді гроза перейшла в ураган .
В тому самому місці , де близько півдня , біля мармурової лавки в саду , спілкувались прокуратор і першосвященик , з ударом , схожим на гарматний , як тростину переламав кипарис .
Разом з водяним пилом і градом на балкон під колони несло зірвані троянди , листя магнолій , маленьки сучки та пісок .
Ураган шматував сад .
В цей час під колонами знаходилась тільки одна людина , і ця людина був прокуратор .
Тепер він сидів не в кріслі , а лежав на ложе у низького невеликого столу , заставленого стравами і вином в глечиках .
Інше ложе , пусте , знаходилось з іншої сторони столу .
Біля ніг прокуратора простягалася неприбрана червона , як би кривава , калюжа і валялися осколки розбитого глечика .
Слуга , який перед грозою накривав для прокуратора стіл , чомусь розгубився від його погляду , розхвилювався від того , що чимось не догодив , і прокуратор , розізлившись на нього , розбив глечик на мозаїчну підлогу , проговоривши :
