- А знаєш що , мамо ? - сказала раптом Надія Пилипівна , і очі її засвітилися .
- Якщо завтра буде така ж погода , то я з ранковим поїздом поїду до нього в місто !
Принаймні я хоч про його здоров'я дізнаюся , подивлюся на нього , чаєм його напою .
І обидві стали дивуватися , як ця думка , така проста і легко здійсненно , раніше не приходила їм в голову .
До міста всього півгодини їзди , так потім візником хвилин двадцять .
Вони поговорили ще трохи і , задоволені , лягли спати , разом в одній кімнаті .
- Охо-хо- хо ... Господи , прости нас грішних ! - зітхнула баба , коли годинник в залі пробив другу .
- Не спиться !
- Ти не спиш , мамо ? - запитала дочка пошепки .
- А я все про Альошу думаю .
Як би він свого здоров'я не зіпсував в місті !
Обідає він і снідає бозна - де , в ресторанах та в трактирах .
