« Доказ мій почерк мій підпис узгодьте підтвердження встановіть секретне спостереження Воландом Лиходіїв » .
За двадцять років своєї діяльності в театрах Варенуха бачив різні види , але тут він відчув , що ум його застилається ніби пеленою , і він нічого не зумів промовити , окрім житійської і при тому абсолютно безглуздої фрази :
– Цього не може бути !
Римський же вчинив не так .
Він піднявся , відчинив двері , рявкнув в них кур'єрці , що сиділа на табуретці :
– Нікого , окрім поштарів , не впускати ! – і зачинив кабінет на ключ .
Потім він дістав з письмового стола кипу паперу і почав ретельно вивчати жирні , з нахилом вліво , букви в фотограммі ж буквами в Стьопиних резолюціях і в його ж підписах з гвинтовою закарлючкою .
Веренуха , навалившись на стіл , жарко дихав в щоку Римського .
– Це його почерк , – нарешті твердо сказав фіндиректор , а Варенуха відізвався , як ехо :
