Ах , кричали вони даремно : не міг Михайло Олександрович зателефонувати нікуди .
Далеко , далеко від Грибоєдова , у величезній залі що була освітлена тісячасвічовими лампами , на трьох цинкових столах лежало те , що ще недавно було Михайлом Олександровичем .
На першому - оголене , у висохлій крові , тіло з перебитою рукою і розчавленою грудиною , на другому - голова з вибитими передніми зубами , з потьмянілими відкритими очима , які не лякало найрізче світло , а на третьому - груда зашкарублого ганчір'я .
Поряд безголового стояли : професор судової медицини , паталогоанатом і його прозектор , представники слідства і викликаний телефоном від хворої дружини заступник Михайла Олександровича Берліоза з МАССОЛІТу - літератор Желдибін .
Машина заїхала за Желдибіним і , в першу чергу , разом зі слідством , відвезла його ( близько опівночі це було ) до квартири вбитого , де були опломбовані його папери , а вже тоді усі поїхали до моргу .
