Римський вчинив не так .
Він піднявся , відкрив двері , рявкнув в неї кур'єрші , що сиділа на табуретці :
– Нікого , крім листоношів , не впускати ! – і замкнув на ключ .
Потім він дістав з письмового столу купу паперів і почав ретельно звіряти жирні , з нахилом ліворуч , літери у фотограммі з буквами у Степана резолюціях і в його ж підписах , забезпечених гвинтовою закарлючкою .
Варенуха , навалившись на стіл , жарко дихав у щоку Римського .
– Це його почерк , – нарегті твердо сказав фіндиректор , а Варенуха відізвався як ехо :
– Його .
Вдивившися в обличчя Римського , адміністратор здивувався зміні , що відбувалася у цьому обличчі .
І без того худий фіндиректор наче ще більше схуд і навіть постарів , а очі його в роговій оправі втратили свою звичайну уїдливість і з'явилася в них не тільки тривога , але навіть наче печаль .
