Дім лісника .
Частина перша .
Охляле осіннє сонце несміливо пробивалось через пожовкле листя , намагаючись востаннє перед зимою зігріти землю .
У повітрі немов застигло німе запитання – « Коли вже сніг ? »
Старий лісник не любив цього часу , коли всі болячки загострювались , і з тіла чомусь зникало бажання жити ...
Ось і сьогодні він , покрехтуючи , підвівся з ліжка , і в грудях знову запекло .
Він довго та надсадно кашляв , і в мокротинні було багато крові .
Та звичні руки вправно зробили самокрутку , і сизий дим поплив серед дерев .
Він жив на околиці лісу , і давно не бачив людей .
Лісник не любив людей , і коли він покинув службу , неначе легше стало йому на душі , неначе невидимий тягар впав з нього , і стареча спина навіть трохи розпрямилась .
Та не повністю , бо на серці лежав камінь .
І камінь той був – ГРІХ !
... то сталось давно ...
В деякі дні лісник гнав із голови ті страшні спогади , але інколи думки про ВБИВСТВО лізли в голову , мов великі набридливі чорні мухи ...
У час війни він був молодим , повним сил , і його , без сумніву , забрали б до війська , коли б не покалічена в дитинстві рука .
Тоді , ще десятирічному , чужий собака розтрощив йому зап’ястя , погриз пальці , сусіди ледве врятували від гіршого .
Батько тоді перехрестився , зітхнув і якось кволо і страшно мовив – « Вже би краще загриз насмерть , яка тепер з нього користь ! »
Коли минули роки дитинства , батько , теж лісник , навчив його стріляти лівою рукою , та в армію лісника не брали ні совіти , ні німці , ані партизани .
Отак жив він відлюдьком , сам один в старій батьківській хаті , і хвилі війни якось здалеку , лише відгомоном нагадували про себе .
Та тої ночі ВИПАДОК і ДОЛЯ вирішили поставити перед лісником вибір – або бути вбитим , або жити далі .
Уже під вечір того дня , зі сходу виповзла на небо чорна , аж ніби темно - синя хмара , та й посунула в бік обійстя лісника .
Молоді дубки , які садив ще батько , надсадно скрипіли під поривами могутнього вітру , а навколо хати крутився вихор , який приніс з собою уламки гілок дерев , листя та непотрібу .
Від вигляду смерчу ліснику стало не по собі , і він квапливо перехрестившись , забіг до хати .
Якесь передчуття не давало йому почувати себе в безпеці біля вогнища « буржуйки » , що вогняними руками тягнулось вверх до труби , де вовчим голосом вив вітер .
Гучний стукіт в двері заставив його здригнутись .
Відчинивши двері , він одразу дістав прикладом в груди , і кров потекла через горло .
Лісника без церемоній викинули надвір , під призьбу , і з землі йому було видно солдатів в німецькій формі .
Форма була якась чудернацька , і лише по свастикам , орлам та німецькому « жварготінню » можна було зрозуміти , що це саме вони .
Та раптом безпорядок став стихати , і солдати вишикувались на подвір’ї .
Через вузьку дерев’яну браму до клуні на високій швидкості під’їхав легковий автомобіль , і піднявши хмару пилюки , різко загальмував .
З авто вийшов старший офіцер .
З усього було видно , що він на пропорційному , витонченому обличчі панувала ознака нервозності та паніки .
Його сірий мундир прикрашали дивні нашивки , як відзначив про себе лісник , « немов дві блискавки , Перун би го тряс »
Кинувши декілька наказів у шеренгу солдат , офіцер забіг до хати .
На подвір’ї закипіла робота .
З вантажівок викидали на землю довгі зелені ящики , і солдати , відкриваючи їх , відбирали лише необхідне .
Решту , а це були німецькі пояси з пряжками , обмундирування , каски , набої з машінгверами , солдати закопали в кутку садиби під старою вишньою .
Основні речі було навалено в купу на одну вантажівку , від чого вона стала схожою на циганську фіру .
До лісника підійшов солдат і пхнувши його чоботом , наказав залізти в клуню , котра була прибудована до хати .
Його зачинили на замок і вже в повній темряві післягрозової ночі продовжили готуватись до подальшої втечі .
В голові лісника прояснилось , кров вже не текла , хоч у грудях добряче пекло .
Крізь стінку просвічувалось світло з хати , і він із занепокоєнням заглянув , щоб подивитись , що ж там твориться .
Офіцер закрив двері на засув , заслонив вікна , і скинувши всі речі зі столу , розкрив валізи на столі .
У лісника полізли очі на лоба – у валізах виблискували стародавні золоті персні , монети , ланцюжки та інші речі , кинувши один погляд на які , перехоплювало подих .
Офіцер складав в одну більшу валізу цінніші речі , а фарфорові тарілки , інші речі з недорогоціноого металу відкидав вбік .
Він поспішав , і декілька тарілок з царськими вензелями впали на підлогу , встеливши своїми благородними шматочками брудні дошки .
Кинувши роздратовано « шайзе » , офіцер із зусиллям закрив валізу , зачинивши її на замок .
На нікельованих замках зловісно зблиснули дві блискавки .
За стінкою лісник заворожено дивився на їх незрозумілу красу ...
Раптом зі сторони лісу пролунали черги « шмайсерів » , а на подвір’ї вибухнули одна за одною гранати .
Почулась німецька лайка , стогони поранених , і в повітрі запахло порохом .
Все сталось настільки блискавично , що лісник лише встиг поглибше закопатись в сіно в клуні , і очікувати швидкої смерті .
Бій був швидкий , але несамовитий .
Від вибуху гранат запалала скирта сіна на подвір’ї , і нападникам все було видно як на долоні .
Їх самих же ховала темрява , і власне бій можна було б назвати власне побоїщем .
Зрізані кулями , солдати падали на чужу землю , яку вони так прагнули завоювати ...
Автоматна черга прошила старі дерев’яні двері і від сильного удару вони розкололись надвоє .
Двоє повстанців заскочили в хату , і одразу ж пролунали постріли з пістолета – фашисту таки вдалося поранити одного , але другий всадив у офіцера цілу чергу зі « шмайсера » .
Стіни хати , котрі ще зранку були такими білосніжними , миттю вкрились кров’ю .
До хати забігли решта нападників .
З’юрмившись біля пораненого , вони вправно перебинтували йому груди .
Один з повстанців , що по поведінці виглядав на старшого в загоні сказав –
« Друже Сокіл !
Всіх вбитих німців скинути в рів за хатою .
Полонених – не брати .
Обшукати авта , зброю зібрати .
На все маєте 15 хвилин !
Пораненого віднесіть у вантажівку »
Керівник загону підійшов до німецького офіцера , обшукав його , і забравши документи , вийшов з хати .
До лісника , який тремтів у клуні , донісся голос « Всі рухаємось до криївки ! »
... на подвір’ї догорала скирта , а земля була рясно полита кров’ю ...
Зі сторони клуні почувся шурхіт , то лісник потихеньку вилазив зі схованки , ще до кінця не вірячи , що він ще живий .
Тільки що над ним пролетіла Смерть , взяла данину , що їй належала , але його тільки торкнула рукавом ...
Стареньке радіо на стіні промовило радісним голосом – « Масковскає врємя девять часов ! »
Лісник взувся у звичні черевики , котрі радше були схожі на музейні експонати середньовіччя , і почвалав до краю городу .
Там у нього , на місці старої вишні стояла невелика стодола .
Він неквапом вийняв ключі з глибокою кишені , і відчинивши старого іржавого замка , зайшов усередину .
Тут пахло вологістю , цвіллю і прілим сіном .
Лісник і сам не знав , чому він раз у рік приходив сюди , брав лопату , і розкопавши в кутку невелику яму , відкривав невелику скриню .
Він вже не відчував якогось захоплення , як колись , від споглядання вмісту валізки .
Мабуть він це робив тому , що хотів довести самому собі , що гріх він вчинив випадково .
Думки в голові переплітались – « Навіщо ж він за мною підглядав ?
Якби він не хотів вкрасти , то я б і не вбив його ...
Красти , то гріх ! »
Його руки блукали по золотим речам , котрі він міг би намалювати і з пам’яті , хоч і не мав талану до малювання .
Він пересипав з руки в руку персні із зображеннями невідомих йому богів , зважував в руках нашийні гривни , на яких були зображені сцени з життя якихось людей ...
Найбільше він любив тримати в руках старанно орнаментовані стародавні шолом і меч , котрі своїм золотом , здається гріли старого .
Коли він розкладав на соломі всі речі , йому здавалось , що він неначе в музеї , що він володіє скарбом , який стирає його гріх ...
Старанно втоптавши землю , старий нагорнув сіна в куток , і захекано притулився до стіни .
В голові паморочилось , в роті був якийсь незвичний металічний присмак .
Лісник ледь дійшов до хати , як в очах потемніло , і він осів на порозі хати .
Перед очима ходили червоні , сині та зелені кола , в голові надсадно бухкала кров ...
Старий хрипів , і лівою рукою намагався розірвати комір ...
Враз перед його очима постала уявна картина , немов у тумані – двоє чоловіків у незвичному одязі ішли понад лісом , і немов косили траву якимись незрозумілими предметами .
У кожного з них у лівій руці були лопати з помаранчевими ручками .
Вони стояли на місці його розваленої стодоли , і курили ...
Дим від їх цигарок ставав все густішим , і густішим , а потім все згасло ...
