Так буде тривати до тих пір , поки не стукне в темній частині особняка вікно , чи не з'явиться в ньому щось білувате і не пролунає неприємний жіночий голос :
- Миколо Івановичу , де ви ?
Що це за фантазії ?
Малярію хочете підчепити ?
Ідіть чай пити !
Тут , звичайно , той , хто сидить , отямиться і відповість голосом брехливим :
- Повітрям , повітрям хотів подихати , серденько моє !
Повітря вже дуже хороше !
І тут він підніметься з лави , крадькома помахає кулаком тому , що закривається внизу вікна і поплететься вбудинок .
- Бреше він , бреше !
О , боги , як він бреше ! - бурмоче , йдучи від решітки , Іван Миколайович , - зовсім не повітря тягне його в сад , він щось бачить в цей весняний повний місяць на місяці і в саду , в висоті .
Ах , дорого б я дав , щоб проникнути в його таємницю , щоб знати , яку таку Венеру він утратив і тепер марно шарить руками в повітрі , ловить її ?
