І тут сталося четверте , і останнє , дійство у квартирі , коли Стьопа , зовсім вже зповзший на підлогу , ослабленою рукою царап притолоку .
Прямо із дзеркала трюмо вийшов маленький , але незвичайно широкоплечий , у котелці на голові і з торчащим із роту кликом , який ще більше портив і без того небачено огидну фізіономію .
І при цьому ще й вогненно рудий .
- Я , - вступив у розмову цей новий , - зовсім не розумію , як він потрапив до директора , - рудий гнусавив все більше і більше , - він такий самий директор , як я архієрей !
- Ти не схожий на архієрея , Азаззело , - помітив кіт , який накладував собі сосисок на тарілку .
- Я це і кажу , - прогнусив рудий і , повернувшись до Воланда , додав почтительно : - Дозвольте , месір , його викинуи до чортів собачих із Москви ?
- Брись ! ! - раптом рявкнув кіт , піднявши шерсть .
І тоді спальня закрутилася навколо Стьопи , і він ударився об притолоку головою і , втрачаючи свідомість , подумав : " Я помираю ... "
