Сон , який приснився цієї ночі Маргариті , був дійсно незвичайним .
Діло в тому , що під час своїх зимових мук вона ніколи не бачила уві сні майстра .
Уночі він залишав її , і мучилася вона тільки в денні години .
А тут приснився .
Приснилася невідома Маргариті місцевість – безнадійна , сумовита , під пасмурним небом ранньої весни .
Приснилося це клочковате рухоме сіреньке небо , а під ним беззвучна стая граків .
Якийсь кострубатий мостик .
Під ним каламутна весняна річечка , безрадісні , жебрацькі , полуголі дерева , одинока осика , а далі , – між дерев , – будівля з колод , не то воно – окрема кухня , не то баня , не то чорт знає що .
Неживе все кругом якесь і до того сумне , що так і тянге повіситися на цій осиці біля мостика .
Ні подуву вітерця , ні ворушіння хмари і ні живої душі .
Ось пекельне місце для живої людини !
