Коли Мигуєв проходив по вузькому , пустельному провулочку повз довгі огорожі під густою , чорною тінню лип , йому раптом здалося , що він робить щось дуже жорстоке і злочинне .
« Але ж це справді підло ! - думав він .
- Так підло , що підліше не придумаєш ...
Ну , за що ми нещасне немовля жбурляємо з ганку на ганок ?
Хіба воно винне , що народилося ?
І що воно нам поганого зробило ?
Негідники ми ... Любимо кататися на санчатах , а возити саночки доводиться невинним діточкам ...
Адже тільки вдуматися потрібно у всю цю музику !
Я жив без розсуду , але ж дитинку чекає лиха доля ... підкину я його Мелкінам , Мелкіни пошлють його в дитячий будинок , а там всі чужі , все державне ... ні ласки , ні любові , ні пустощів ...
Чи віддадуть його потім в шевці ... вип'є , навчиться лихословити , буде помирати з голоду ...
В шевці , але ж він син колезького асесора , благородної крові ... він тіло і кров мої ... »
