Воланд узяв у руки наданний йому екземпляр , повернув його , відклав у бік і мовчки , без посмішки дивився на майстра .
Але той навідомо від чого впав у тугу й хвилювання , піднявся зі стула , заломав рукі і , звертавшись до далекого місяця , тримча , почав бормотати :
- І вночі при місяці нема мені спокою , навіщо турбовали мене ?
О боги , боги ...
Маргаріта вцепилася у лікарняний халат , прильнула до нього і сама почала бормотати у тузі й сльозах :
- Боже , чому ж тобі не допомагають ліки ?
- Нічого , нічого , нічого , - шопотів Коров'єв , кружляючи біля майстра , - нічого , нічого ...
Ще скляночку , і я з вами за компанію .
І скляночка підморгнула , заближчавши у місячному сяйві , і допомогла ця скляночка .
Майстра всадили на місце , і обліччя хворого мало спокійний вигляд .
- Ну , тепер все зрозуміло , - сказав Воланд і постукав довгим пальцем по рукопису .
