- Їхати я не можу ! - сказав з розстановкою Кирилов і ступив у залу .
Абогін пішов за ним і схопив його за рукав .
- У вас горе , я розумію , але ж запрошую я вас не зуби лікувати , не в експерти , а рятувати життя людське ! - продовжував він благати , як жебрак .
- Це життя понад усяке особисте горе !
Ну , я прошу мужності , подвигу !
В ім'я людяності !
- Людинолюбство - палиця з двома кінцями ! - роздратовано сказав Кирилов .
- В ім'я того ж людинолюбства я прошу вас не відвозити мене .
І як дивно , їй - богу !
Я ледь на ногах стою , а ви людяністю лякаєте !
Нікуди я зараз не придатний ... не поїду ні за що , та й на кого я дружину залишу ?
Ні ні …
Кирилов замахав кистями рук і позадкував назад .
- І ... і не просіть ! - продовжував він злякано .
- Вибачте мене ...
По XIII тому законів я зобов'язаний їхати , і ви маєте право тягнути мене за комір ...
Прошу , тягніть , але ... я не годен ...
Навіть говорити не в змозі ...
Вибачте ...
