Але ось , слава богу , нарешті йде покоївка , послана моєю maman , і кличе мене обідати .
Тепер я можу залишити неприємне суспільство і йти продовжувати свою дисертацію .
Встаю і кланяюсь .
Варварина maman , сама Варваронька і різнобарвні дівчата оточують мене і заявляють , що я не маю ніякого права йти , так як дав їм увчора обіцянку обідати з ними , а після обіду йти в ліс за грибами .
Вклоняюся і сідаю ...
В душі моїй кипить ненависть , я відчуваю , що ще хвилина , і я за себе не відповідатиму , , станеться вибух , але делікатність і страх порушити хороший тон , змушують мене коритися дамам .
І я корюся .
Сідаємо обідати .
Поранений офіцер , у якого від рани в скроні утворилося зведення щелеп , їсть з таким виглядом , ніби б він загнузданий і має в роті вудила .
Я катаю кульки з хліба , думаю про собачий податок і , знаючи свій запальний характер , намагаюся мовчати .
Надійка дивиться на мене із співчуттям .
Окрошка , язик з горошком , смажена курка і компот .
Апетиту немає , але я із вихованості їм .
Після обіду , коли я один стою на віранді і палю , до мене підходить Маріччина maman , стискає мої руки і каже , задихаючись :
