Сью турботливо виглянула з вікна .
На що там було розраховувати ?
Там було видно лише оголене , похмуре подвір'я та глуху сторону цегляного будинка за двадцять футів .
Стара - престара плющева лоза , скрижавана та гнила в корінні , піднялася на половину цегляної стіни вгору .
Холодний подих осені збивав листя з лози , поки її основні гілки чіплялися , майже повністю голі , на покрошені цеглини .
" Що таке , любий ? " - запитала Сью .
" Шість " , - сказав Джонсі майже пошепки .
" Вони зараз падають швидше .
Три дні тому їх було майже сотня .
В мене голова розболілася , поки рахував їх .
Але тепер це легко .
Он ще один полетів .
Зараз їх лишилося лише п'ять " .
" П'ять чого , любий ?
Скажи своїх Сьюді " .
