- Дід Степан , поїдемо в село ! - просив він , плачучи .
- Мені тут страшно ... і -і , як страшно !
І навіщо ти , окаянний , мене з села виписав ?
- Хто це окаянний ?
А хіба можна законному дідові такі безпідставні слова ?
Випорю !
- випорю , дід , випорю , як сидорову козу , а тільки звезені мене до мамки , зроби божеську милість ...
- Ну , ну , онучок , ну ! - зашепотів ласкаво кучер .
- Нічого , не бійся ...
Мені і самому страшно ...
Ти богу молися !
Рипнули двері , і показалася голова двірника .
- Чи не спиш , Степан ? - запитав він .
- А мені всю ніч не спати , - сказав він , входячи .
- Всю ніч відчиняй ворота та замикай ...
Ти , Альошка , що плачеш ?
- Страшно , - відповів за онука кучер .
Знову в повітрі ненадовго пронісся виє голос .
Двірник сказав :
- Плачуть .
Мати очам не вірить ...
Пристрасть як побивається .
- І батько тут ?
- І батько ...
Батько нічого .
Сидить в уголушке і мовчить .
Дітей до рідних забрали ...
Що ж , Степан ?
В свого козиря зіграємо , чи що ?
