« Сюді , я надіюсь , що одного дня я намалюю бухту Неаполя . »
Лікар прийшов увечері , і Сю мала оправдання , щоб вийти на коридор .
« Є шанси .
З хорошим доглядом ти переможеш , – сказав лікар , беручи її тонку , тремтячу руку , – Зараз я маю зустрітись з іншим пацієнтом на декілька поверхів нижче .
Його звати Берман – якийсь художник , якщо мені пам‘ятт не зраджує .
У нього також пневмонія .
Він старий слабкий мужчира , і приступи у нього гострі .
Для нього вже немає жодної надії , проте сьогодні він переміщається до лікарні для збільшення комфорту » .
Наступного дня лікар сказав Сю : « Хвороба вже не є небезпечна .
Ти перемогла .
Тепер лише правильне харчування і опіка » .
Того вечора Сю лягла в ліжко біля Джонсі , яка в‘язала яскраво голубий і нікому непотрібний шерстяний шарф , обняла її однією рукою і так заснула .
