А те , що відбулося на Патріарших ставках поета Івана Бездомного більше не цікавило{=> .
– }- Скажіть , Іване Миколайовиче , а ви-то самі як далеко були від турнікету , коли Берліоз звалився під трамвай ?
Ледве помітна посмішка чомусь доторкнулася губів Івана , і він відповів :
- Я був далеко{=> .
– } - А цей картатий був біля самого турнікету ?
- Ні , він сидів на лавці неподалік .
- Ви добре пам'ятаєте , що він не підходив до турнікету в той момент , коли Берліоз впав ?
- Пам'ятаю .
Не підходив .
Він сидів розвалившися .
Ці питання були останніми питаннями слідчого .
Після них він устав , простягнув руку Іванку , побажав скоріше одужати та висловив надію , що невдовзі знову буде читати його вірші .
- Ні , - тихо відповів Іван , - я більше віршів писати не буду .
Слідчий уввчливо посміхнувся , дозволив собі виразити свою впевненість у тому , що поет зараз у стані певної депресії , але що скоро це мине .
