- Жила людина й померла ! - сказав кучер , дивлячись на вікна , у яких усе ще миготіли тіні .
- Сьогодні вранці тут по подвір'ї ходив , а тепер мертвий лежить .
- Прийде час , і ми помремо , - сказав двірник , ідучи з продавцем оселедцем , і їх обох уже не було видно в темряві .
Кучер , а за ним Альошка несміливо підійшли до освітлених вікон .
Дуже блідна пані з великими заплаканими очима та сідий , благовидий чоловік зрушували серед кімнати два ломберні столи , ймовірно , для того , щоб покласти на них покійника , і на зеленому сукні столів видно було ще цифри , написані крейдою .
Кухарка , що вранці бігала по подвір'ю й галасувала , тепер стояла на стільці й , витягуючись , намагалася закрити простирадлом дзеркало .
- Діду , що вони роблять ? - запитав пошепки Альошка .
- Зараз його на столи класти будуть , - відповів дід .
- Ходімо , дитино , час спати .
