Нарешті , він мені набрид , і я запитав його , чи буде він друкувати роман чи не буде .
Тут він заметушився , почав щось мямлити і заявив , що особисто вирішити це питання він не може , що з моїм твором повинні ознайомитися інші члени редакційної колегії , саме критики Латунський і Аріман і літератор Мстислав Лаврович .
Він просив мене прийти через два тижні .
Я прийшов через два тижні і був прийнятий якоюсь дівчиною зі скошеними до носа від постійної брехні очима .
- Це Лапшеннікова , секретар редакції , - усміхнувшись , сказав Іван , добре знає той світ , який так гнівно описував його гість .
- Може бути – - відрізав той , - так от , від неї я отримав свій роман , вже порядно засмальцьований і розпатланий .
Намагаючись не потрапляти своїми очима в мої , Лапшеннікова повідомила мені , що Редакція забезпечена матеріалами на два роки вперед і що тому питання про надрукування мого роману , як вона висловилася , відпадає .
