Сью з тривогою подивилася за вікно .
Що там можна було порахувати ?
Там був тільки порожній , сухий двір та порожня стіна цегляного будинку за двадцять футів .
Старий , сухий плющ , сучкуватий та розтлілий при корені , звивався до половини цегляної стіни .
Холодний подих осені повідривав його листя від лози допоки його кістляві , майже голі , гілки не причіпилися до поруйнованих цеглин .
« Що сталося , любий ? » , спитала Сью .
« Шість » , відповів Джонсі , майже пошепки .
« Зараз вони падають швидше .
Три дні тому їх було майже сотня .
Моя голова болить від їх підрахунку .
Але зараз вже легше .
Ось полетів ще один .
Лишилося тільки п'ятеро . »
« Кого п'ятеро , любий ?
Розкажи свої Сьюді » .
