- Зараз його на столи класти будуть , - відповів дід .
- Підемо , дитинко , пора спати .
Кучер і Олексьо повернулися в сарай .
Помолилися богу та й роззулися .
Степан ліг в кутку на підлозі , Олексій у санях .
Сарайні двері були вже закриті , смерділо горілим від погашеного ліхтаря .
Трохи згодом Олексь підняв голову і подивився навколо себе ; крізь щілини дверей видно було світло від тих же чотирьох вікон .
- Дідусю , мені страшно ! - сказав він .
- Ну , спи , спи ...
- Я кажу тобі , мені моторошно !
- Що тобі моторошно ?
Охі ти бешкетник !
Мовчання .
Олекса раптом вискочив з саней , голосно заплакав і підбіг до діда .
- Що ти ?
Чого тобі ? - злякався кучер , теж підводячись .
- Я чую виття !
- Хто виє ?
- Страшно , дід ... Чуєш ?
Кучер прислухався .
- Це плачуть , - сказав він .
- Ну піди , дурнику .
Їм шкода , ну і плачуть .
- Я в село хочу ... - продовжував онук , схлипуючи і тремтячи всім тілом .
- Дід , поїдемо в село до мами ; поїдемо , діду , милий , бог тебе за це відправить у царство небесне ...
