Тепер по сходах знизу вверх піднімався потік .
Маргарита перестала бачити те , що відбувається у швейцарській .
Вона механічно піднімала і опускала руку і , одноманітно скалячи зуби , посміхалась гостям .
У повітрі на майданчику вже стояв гул , із покинутих Маргаритою бальних залів , як море , було чути музику .
- А ось це - нудна жінка , - уже не шепотів , а голосно розмовляв Коров'єв , знаючи , що в гулі голосів його вже не почують , - обожнює бали , усе мріє поскаржитись на свою хустку .
Маргарита зловила поглядом серед тих хто підіймався ту , на яку показував Коров'єв .
То була молода жінка років двадцяти , неймовірної краси статура , але з якимось неспокійними і настирливими очима .
- Яка хустка ? - запитала Маргарита .
- До неї служниця приставлена , - пояснив Коров'єв , - і тридцять років кладе їй на ніч на стіл носовичок .
Як вона прокинеться , так він вже тут .
Вона ж і спалювала його в печі і топила його в річці , але нічого не допомагає .
