Після цього два чи три рази вона бачила перед собою якісь тьмяно відблискуючі саблі , що лежали у відкритих чорних футлярах , та збагнула , що це ріки .
Повернувши голову догору та вліво , летяча милувалася тим , що місяць несеться під нею , наче навіжений , назад до Москви і в той же час дивним чином залишаеться на місці , так що чітко видно на ньому якийсь загадковий , темний — чи то дракон , чи то коник - горбунець , гострою мордою обернутий до покинутого міста .
Тут Маргаритою заволоділа думка , що , насправді , вона марно так несамовито гонить щітку .
Що вона лишає себе можливості будь - що як слід роздивитися , як слід насолодитися польотом .
Їй щось підказувало , що там , куди вона летить , її зачекають і що не має сенсу їй нудьгувати від такої божевільної швидкості та висоти .
