Абогін раптом подзвонив .
Коли на його зов ніхто не відкликався , він ще раз подзвонив і кинув дзвіночок на підлогу ; той глухо вдарився об килим и видав жалісний , точно передсмертний стон .
З'явився лакей .
- Де ви зховались , дідько бі вас взяв ?! - накинувся на нього хазяїн , зжимаючи кулакию - Де ти був щойно ?
Пішов , скажи , хай цему пану подадуть коляску , а мені вели карету подати !
Стій ! - крикнув він , коли лакей повернувся йти геть .
- Завтра щоб жодного зрадникане залишалось в домі !
Все геть !
Наймаю нових !
Гадіни !
В очікуванні екіпажів Абогін та лікар мовчали .
До першого вже повернулись вігляд ситості та витонченості .
Він крокував по гостинній , витонченно тряс головою і , очевидно , щось задумав .
Гнів його ще не минув , але він старався подати вигляд , що не помічає свого ворога ...
Лікар же стояв , тримаючись однією рукою за зай столу и дивився на Абогіна с тим глибоким , дещо цинічним не нарним призрінням , з яким можуть тільки горе та бездолья , коли бачать перед собою ситість та витонченість
