Кучер та Альошка повернулись до сараю .
Помолились богу , роззулись .
Степан ліг в углі на підзолгу , Альошка у санях .
Двері сараю були вже зачинені , сильно смерділо гаром від загашеного ліхтаря .
Трохи згодом Альошка підняв голову та озирнувся довкола ; крізь щелини дверей було видно світло від тих самих чотирьох вікон .
- Діду , мені страшно ! - сказав він .
- Ну , спи , спи ...
- Тобі кажу , страшно !
- Чому тобі страшно ?
От пустун !
Помовчали .
Альошко раптом вискочив з санів і , голосно заплакав , підбіг до діда .
- Що ти ?
Чого тобі ? - злякався кучер , теж піднімаючись .
- Виє !
- Хто виє ?
- Страшно , діду ...
Чуєшь ?
Кучер прислухався .
- Це плачуть , - сказав він .
Нумо йди , дурнику .
Їм шкода , от і плачуть .
- Я в село хочу ... - продовжував онук , схлипуючи та тремтя всім тілом .
- діду , поїхали в село до мами ; поїхали , діду , милий , бог тобі за це пошле царство небесне ...
