Вірочка не б'ється і не видряпує очі .
Але ви не відчуваєте такої великодушності , і продовжуєте бурчати .
Коли туалет закінчений та шуба вже вдягнена , вас проводжають до самого виходу та завжди говорять вам слідом :
— Тиран !
Мучитель !
Нелюд !
Ви виходите зі своєї квартири ( Зубовський бульвар 2 , дім Фуфочкіна ) , сідаєте на візник і говорите голосом Солоніна , помираючого в « Далилі » :
— В Лефортово , до Червоних казарм !
В московських візників є тепер порожнини , але ви не цінуєте такої великодушності і відчуваєте , що вам холодно ...
Логіка дружини , вчорашня штовханина на макскараді Великого театру , похмілля , пристрасне бажання завалитися спати , післясвяткова печія — все це змішується в суцільний каламбур і виробляє вас в муть ...
Каламутить жахливо , а тут ще й візник плететься ледве - ледве , точно помирати їде ...
В Лефортово живе дядечко вашої жінки , Семен Степанович .
Це — найпрекрасніший чоловік .
Він без пам'яті кохає вас і вашу Вірочку , після своєї смерті залишить вам спадок , але ... чорт з ним , з його любов'ю та спадком !
На ваше нещастя , ви входите до нього в той же час , коли він занурений в таємниці політики .
