Кучер , а за ним Альошка несміливо підійшли до освічених вікон .
Дуже бліда дама , з великими заплаканими очима , і сивий , благообразний чоловік зрушували серед кімнати два ломберних столи , ймовірно , для того , щоб покласти на них покійника , і на зеленому сукні столів ще видні були цифри , написані крейдою .
Повар , яка зранку бігала по двору і галасувала , тепер стояла на стільці і , витягуючись , старалась закрити простинню дзеркало .
- Діду , що вони роблять ? - запитав пошепки Альошка .
- Зараз його на столи класти будуть , - відповів дід .
- Йдемо , дитя , пора спати .
Кучер і Альошка повернулись в сарай .
Помолились богу , визулись .
Степан ліг в кутку на підлозі , Альошка в санях .
Двері сараю були вже зачинені , сильно смерділо попелом від потушеного ліхтаря .
Трохи згодом Альошка підняв голову і подивився навколо себе ; крізь щілини дверей видно було світло від тих де чотирьох вікон .
