Коров‘єв хутко і непомітно підштовхнув до майстра стілець , і той опустився на нього , а Маргарита кинулась на коліна , прижалася до боку хворого і так замовкла .
У своєму хвилюванні вона не помітила , що її голість якось зненацька закінчилася , на ній тепер був шовковий чорний плащ .
Хворий опустив голову і почав дивитись в землю печальними хворими очима .
- Так , - заговорив після мовчання Воланд , - добре його відлупцювали .
- Він наказав Коров‘єву : - Дай-но , лицарю , цьому чоловіку чогось випити .
Маргарита умовляла майстра тремтячим голосом :
- Випий , випий .
Ти боїшся ?
Ні , ні , вір мені , що тобі допоможуть .
Хворий взяв стакан і випив те , що в ньому було , але рука його затримтіла , і спустошений стакан розбився біля його ніг .
- На щастя !
На щастя ! - зашепотів Коров‘єв Маргариті , - дивіться , він вже приходить до тями .
